Preface ПЕРЕДМОВА. У другій половині минулого століття, а знову — у другій половині цього, Південна Росія була ареною широкомасштабного повстання: першого — політичного, другого — релігійного; обидва повстання відбувалися приблизно на одній широті, лише одне виникло на схід від Волги, а друге — у губерніях на захід від цієї великої ріки. Де Квінсі у своїй мальовничій манері розповів історію першого — повстання калмицьких татар 1771 року; показавши, як через гноблення з боку Росії, її пиху й зарозумілу зневагу до них, презирство до їхньої релігії та рішучість перетворити їх на цілковитих рабів цей татарський народ, величезна людність у шістсот тисяч душ, спалив свої оселі й вирушив через безлюдні простори на пошуки вільної землі, що лежала за три тисячі миль. Велике повстання нашого часу — це повстання народу, який залишає не територію, а релігію Російської імперії. Історію цього другого повстання розповідає тут із великою яскравістю й силою людина, винятково добре підготовлена до цього завдання, адже, ймовірно, ніхто інший із тих, хто писав про штундистів, не знав їх краще. Це надзвичайно цікава розповідь, яка має глибоко торкнутися серця кожного християнина, і автор разом із видавцем чинять визначну службу святій справі свободи віросповідання та людяності, роблячи ці факти широко відомими. Там, в околицях Херсона, де наш великий доброчинець Джон Говард помер від чуми 1790 року і де його поховано, штундистський рух виник близько тридцяти п’яти років тому. Причина його виникнення — стара й часто повторювана історія в літописі християнства. Офіційна, визнана державою Церква зіпсувалася, загрузла у світськості та смерті; груба аморальність і чуттєве життя духовенства довели релігію до цілковитої зневаги, аж поки, зрештою, найнесподіванішим чином Божий подих не почав оживляти мертвих. Бо навіть зіпсована Церква не може цілковито вигнати Бога з Його власного світу чи зачинити Христа від душ, заради яких Він помер. Штундистський рух, як випливає з його назви, мав німецьке походження. Ще 1778 року велика імператриця Катерина заселила Херсон селянами зі Швабської землі, які принесли із собою свою релігію, своїх пасторів і свої працьовиті, тверезі звичаї. Багато років національні упередження й мовні бар’єри не давали росіянам і німцям зблизитися. Та рано чи пізно справжнє життя дає про себе знати. Люди можуть навіть сумніватися в божественному натхненні Святого Письма, але рідко хто сумнівається в божественному натхненні послідовного життя, безкорисливого духу та щирого братнього служіння. Деякі російські селяни, яким їхні німецькі сусіди допомагали в бідності або служили під час хвороби, почали відвідувати їхні богослужіння — брати участь у штунден, або годинах, хвали й молитви; навчилися читати, отримали Новий Завіт своєю мовою і зрештою дехто з них знайшов глибше благословення вічного життя. У цій простій, біблійній манері розпочався цей пам’ятний рух. Люди розповідали своїм сусідам, що Бог зробив для їхніх душ, і так небесна зараза поширювалася від хатини до хатини, від села до села і від губернії до губернії, аж поки зрештою російських штундистів не виявили в усіх губерніях — від кордонів Австрійської імперії на заході до землі донського козацтва на сході; вважалося, що їх налічується близько чверті мільйона душ. Перебіг цього дивовижного розвитку релігійного життя, визначні мужі, що постали у зв’язку з рухом, поступове піднесення народу, його погляди й церковна організація, а також страшна буря переслідувань, з якою на них обрушилися, — усе це й багато іншого вражаюче розповідається в наступних статтях. Розповідь читається як одна з історій первісної Церкви. Жорстокі страждання, завдані з одного боку, і героїчна стійкість, виявлена з іншого, цілком можуть зворушити кожне серце серед нас. Де Квінсі каже, що внаслідок подій, які настали після повстання татар 1771 року, Європа стала свідком видовища народу в агонії. Те саме можна сказати про страждання сучасних штундистів, і вони вимагають обуреного протесту кожного чесного чоловіка й кожної чесної жінки в цій християнській країні. Якою б байдужою й зухвало-непокірною не здавалася російська офіційна влада, цей протест не буде марним. М. Побєдоносцев, обер-прокурор Святійшого синоду, якого вважають відповідальним за звірства, описані на цих сторінках, може бути таким самим сліпим фанатиком, як Савл із Тарсу, гадаючи, що служить Богові, і може бути всемогутнім у церковних справах, але він не настільки сліпий, щоб не побачити ознак бурі біля наших берегів, і не настільки могутній, щоб не відчути сили обурення західного християнського світу, коли воно нарешті спалахне на повну силу. У ці дні преси й блискавично швидких новин народи набагато ближчі один до одного, ніж були століття тому, і навіть найсильніша нація зрештою мусить поступитися перед любов’ю до справедливості й правди, яка, зрештою, сильніша за батальйони й могутніша за укази королів. Ми всі можемо щось зробити для формування освіченої громадської думки, і всі можемо нести цих стражденних братів і сестер у своїх серцях у молитві перед Богом. ДЖОН БРАУН. Бедфорд.