CHAPTER VIII. PERSECUTION UP TO DATE. РОЗДІЛ VIII. СУЧАСНІ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ. У цьому розділі ми завершимо наш опис переслідувань, яких зазнали безневинні протестанти південних степів Росії, а потім перейдемо до розгляду: по-перше, внутрішньої організації їхньої Церкви; по-друге, їхніх релігійних і суспільних поглядів; і, нарешті, їхнього нинішнього становища та ймовірного майбутнього. Через неминуче обмежений обсяг цих нарисів нам не вдалося дати повної картини нестерпних кривд, завданих штундистам. Нашою метою було радше відібрати показові випадки переслідувань, щоб у найпростішій формі подати читачам те, що відбулося насправді. Ми подбали про те, щоб ці приклади представляли великі групи подібних випадків, які траплялися в усіх частинах півдня Росії. Кілька найсвіжіших прикладів діяльності російських святих Домініків дев'ятнадцятого століття стануть темою цього розділу. Перший випадок, який я наведу, стосується трьох селян із села Турбовка, у губернії Київ. Мати одного з цих чоловіків померла, і священник їхнього села вирішив, що її не повинна поховати власна громада. Якось, за відсутності сина померлої, священникові вдалося заволодіти тілом і перевезти його до церкви. Коли виголошували молитви за упокій душі, троє селян увійшли до церкви, і в хвилюванні та гніві вони кинули кілька слів, що спричинили сутичку, під час якої священник отримав удар. Ми не надто схильні виправдовувати поведінку чоловіка, який завдав цього удару. Це був необачний і, з огляду на обставини, божевільний вчинок; але покарання було жахливим. П'ятьох штундистів заарештували за звинуваченням у святотатстві; двоє з них зреклися штундизму, і їм винесли формальні вироки до ув'язнення; але трьох інших засудили до дванадцяти, тринадцяти та п'ятнадцяти років каторжних робіт у Сибіру. Піотр Бойченко, надзвичайно шляхетна людина, одна з головних опор штундизму в губернії Курськ, постав перед судом за звинуваченням у поширенні євангельських поглядів. Докази були незаперечними: він справді став засобом, завдяки якому багато людей вийшли з темряви до світла, і він цим пишався. Визнаний "винним", він був засланий на Кавказ із позбавленням усіх громадянських прав і привілеїв. Понад п'ять місяців він просидів у в'язниці, поводилися з ним у всіх відношеннях як зі звичайним кримінальним злочинцем, а потім, одягнений у ганебний тюремний одяг і з кайданами на зап'ястях та щиколотках — від самого брязкоту яких у Росії здригається душа, — він разом із усіма звичайними проявами жорстокості був відправлений до далекого місця заслання. Як обурено вигукнув інший автор, пишучи саме про цей випадок Бойченка: "Що зробив Бойченко, щоб заслужити все це безчестя й ганьбу? Чи був він витонченим шахраєм, який обдурив і занапастив безліч людей, що йому довіряли? Чи картярем-шулером? Чи хабарником? Ні, ні: такі люди засідають на високих посадах, вершать закон, ведуть армії та керують біржею. Бойченко лише читав своїм сусідам Новий Заповіт і пояснював, чому ніхто не повинен падати ниць перед іконою. За це він ішов через кавказькі сніги, засланий у кайданах." Іноді трапляється, що в певному селі штундистів винищують усіх до одного. Саме так сталося в Глухах, у губернії Могильов. Тут було дев'ять штундистів, і всіх їх одразу забрали до в'язниці. Настав час суду, і всіх їх вислали на Кавказ. У кайданах, із усіма іншими таврами безчестя, їх відправили до місця призначення, і дорогою вони зазнали нестерпних страждань. Із того самого краю та приблизно в той самий час Леона Проматченка також заслали на Кавказ, але в адміністративному порядку, оскільки докази проти нього були надзвичайно слабкими. Перед від'їздом із дому нещасного чоловіка його сусіди мало не вбили під час спалаху фанатичної запопадливості. Із Балти дванадцять родин штундистів було виселено на Кавказ адміністративним розпорядженням; із Богуслов'я відправили чотири; зі Станіславчика — десять. Сотні інших родин, боячись заслання, яке означає цілковите зубожіння, продавали своє майно й вирушали до Румунії або до губерній, прилеглих до Сибіру. Лише до Оренбурзької губернії, за підрахунками, виїхало майже тисяча людей. Штундистські села тепер охоплені жахом: чоловіки, жінки й діти постійно бояться поліції та її завжди вірних союзників — священників. Де тільки вважають, що рука закону послабилася або заходи, вжиті урядом, недостатньо суворі, ці вірні друзі завжди готові розпалити фанатизм православних селян проти їхніх штундистських сусідів, і неминучим наслідком цього стали деякі з найварварськіших дій, які тільки могли заплямувати релігійне переслідування. У кількох селах губернії Херсон православні селяни, підбурювані переважно священниками, повстали проти штундистів і жорстоко з ними поводилися. Їх шмагали, били, ув'язнювали. Одному бідоласі зв'язали й викручували руки, аж поки з них не бризнула кров; іншому забили цвяхи в ступні; кількох баптистів поливали водою понад годину 6 січня минулого року, коли термометр показував сорок градусів морозу. Але, мабуть, найжахливіший випадок із усіх стався минулої осені в губернії Київ. Якби він не був підтверджений у кожній деталі, то здавався б неймовірним. Перед нами лежать листи потерпілих, і хоча ці листи вже були повністю надруковані в Християнському світі, ми вважаємо своїм обов'язком знову на них послатися. "Цілими днями, — пише один зі штундистів Капустинця, — нас примушують виконувати громадські роботи й не дозволяють повертатися до своїх домівок. Уночі, якщо ми повертаємося, нас знову виганяють. Удома залишаються тільки жінки та діти. Старший округи й місцевий комісар поліції збирають гурт п'яних селян і йдуть до наших хат, де знечещують наших жінок. Вони повибивали всі вікна в наших будинках. Вони назбирали багато смердючих бур'янів і підпалили їх у кімнатах, ретельно зачинивши вікна та двері, так що наші нещасні дружини й діти мало не задихнулися від диму. Усю ніч їх тримали в цій атмосфері. Поліція забрала в нас усі наші книги." В іншому листі з того самого краю сказано: "Пізно вночі, коли всі сплять, юрба селян, яку веде поліція, входить до наших будинків, лякає дітей і так знущається з наших жінок, що вони ледве залишаються живими. Інші приходять і мучать нас, викручуючи нам вуха. Пізно вночі 30 вересня дехто з них прийшов до моєї дружини за моєї відсутності й мучив її, як ми читаємо в Біблії про Сусанну, тільки ще гірше. Вони зняли з неї одяг, повалили її на землю й силоміць знечестили. Старший також її знечестив. Потім вони наказали їй перехреститися, а коли вона відмовилася, змусили її це зробити. І пам'ятайте: на той час вона була вагітна. Вони викручували їй руки, завдаючи жахливого болю, шматували її тіло, і коли я це пишу, вона майже при смерті. Усі наші вікна та посуд розбито. Ми зі сльозами просимо вас: чи не можете ви якось нам допомогти?" Але хіба ці люди не мають жодного захисту? Що ж, насправді ми знаємо, що влада, зокрема київський губернатор, знала про ці звірства ще від минулого жовтня, і що до цього часу не було зроблено жодної спроби притягнути їхніх винуватців до відповідальності! Один із найзловісніших аспектів цього переслідування полягає в тому, що воно має настільки згубний вплив навіть на православних. Духовенство й поліція заохочують їх до огидної системи шпигування. Архієпископ АМВРОСІЙ із Харкова, один із найзатятіших інквізиторів, відкрито закликав своїх людей повідомляти священникам про будь-які підозрілі випадки єресі, які вони помітять серед себе, віддаючи питання життя і смерті на суд найнеосвіченіших селян Європи. Цьому архієпископу приписують талант поета, і деякі з найвеличніших витворів його музи були присвячені захисту його Церкви. Якщо ми наведемо два вірші з одного твору про штундистів, який, як кажуть, належить йому й був дозволений до поширення серед селян, наші читачі зможуть оцінити дух, що надихає високопоставлених членів російської ієрархії. Архієпископ вигукує: Жорстокий і темний, мов демон, Він цурається всіх вірних християн, І заповзає в найтемніші закутки — Цей ворог Божий, проклятий штундист. Бездумні й безневинні, що поблизу Лігва цього злостивого звіра, Осквернені богохульствами й наклепами, Та підлещені проклятим штундистом. [ 4 ]