CHAPTER IV. CLOSING UP THE RANKS. РОЗДІЛ IV. ЗІМКНЕННЯ ЛАВ. : проте він був обмежений певними чітко окресленими географічними межами. Щойно він досяг найвіддаленіших меж губерній, населених малоросами, і торкнувся території великоросів, як наткнувся на перепону. Тупуватий, флегматичний і дещо недалекий великорос виявляв мало або зовсім не виявляв прихильності до протестантських поглядів і вперто тримався своєї православної віри, тимчасом як сотні тисяч селян України та південних степів, наділених багатою уявою і чуйністю, були охоплені релігійним ентузіазмом. Можна було б провести цікаву паралель між таким станом справ у Росії та Реформацією XVI століття. Тоді саме наділені уявою та естетичним чуттям народи Європи — італійці, іспанці та південні німці — чинили впертий опір ученням Лютера й Кальвіна. А важкі, повільні в мисленні народи Півночі — німці та скандинави — були опорою протестантського руху триста років тому.Від 1873 до 1880 року подальший поступ руху, який ми назвали штундизмом, був надзвичайним Отже, буде корисно, якщо ми точніше окреслимо межі, яких штундизм досяг у 1875 році, — межі, за які він помітно не просунувся протягом наступних вісімнадцяти років, аж до теперішнього часу. Починаючи на заході, у центральній Польщі, приблизно на п’ятдесят третій паралелі, і рухаючись прямою лінією на схід, ми проходимо через Чернігів, столицю однойменної губернії. Звідти в північно-східному напрямку ми проходимо через важливе місто Орел. Від Орла лінія, проведена на південний схід, пройде через Воронеж до Царицина й Астрахані на нижній Волзі. Південніше цієї межової лінії живуть штундисти; на північ від неї — лише окремі особи. Отже, штундизм є суто південноросійським рухом, значною мірою обмеженим малоросами. Ми бачили, що 1870 року прибічників штундизму налічувалося 70 000. Тепер російська преса чимало писала про дивовижний поступ штундистів у Києві, Полтаві та Херсоні протягом наступних п’яти років. Один автор навіть оцінював їхню чисельність у 1877 році в 300 000. Однак ми вважаємо справедливішою оцінкою 200 000. Якщо, з одного боку, врахувати повільніші темпи зростання після 1877 року, а з другого — відпадіння частини прибічників і наслідки переслідувань, то ми не помилимося, якщо визначимо нинішню кількість штундистів у 250 000. Важко з будь-якою точністю встановити, скільки їх живе в кожній губернії, але для цілей цього короткого нарису ми провели спеціальні розпити, і нижченаведена таблиця подає результати цих досліджень та може вважатися досить точною: Губернія Кількість штундистів Астрахань 2 000 Бессарабія 20 000 Кавказ (Закавказзя та Передкавказзя) 9 000 Чернігів 2 000 земля донського козацтва 10 000 Катеринослав 15 000 Харків 8 000 Херсон 50 000 Київ 80 000 Курськ 5 000 Орел 2 000 Поділля 8 000 Польща (російська) 4 000 Полтава 10 000 Таврида та Крим 15 000 долина Волги 7 000 Волинь 5 000 Це було на початку сімдесятих років, коли їхня чисельність сягала близько 100 000, що лідери штундистів, зокрема Балабан, Ратушний і Рябошапка з Херсона, а також Лісоцький, Зибульський і Капустинський із Києва, намагалися надати певної форми, певної елементарної організації великому рухові поглядів, що так стрімко ширився навколо них. Тверезий розум пастора Бонекемпера тут був для них неоціненною перевагою. Він рекомендував поділити поле діяльності на пресвітерії, над кожною з яких брати мали обрати або іншим чином призначити власного пресвітера. Якщо пресвітерія була великою, пресвітерові мав допомагати диякон або диякони. Він також радив періодично скликати пресвітерів і дияконів на раду або синод; систематично відвідувати віддалені села, де справа була слабкою; заснувати спільний фонд для допомоги хворим і літнім братам та часткової підтримки пресвітерів, які могли зазнати збитків, роз'їжджаючи з місіонерською працею під час сівби чи жнив. Було також запропоновано складати й регулярно переглядати списки членів церкви. Такими були головні рекомендації, які Бонекемпер і лідери штундистів дали своєму народові. Усі одностайно відчували, що такі кроки були цілком необхідними, якщо рух мали втримати під контролем і не допустити його скочування в хаос. Але труднощі, з якими доводилося зіткнутися, були величезними, і лише після надлюдських зусиль, докладених головно Рябошапкою, Ратушним і Стригуном, їхні спроби організуватися набули форми, а рух поступово перейняла певна груба система. Небезпеки почали згущуватися навколо лідерів. За ними невідступно стежили, куди б вони не приходили; десятки разів вони опинялися у в'язниці на довші чи коротші строки; щойно священники й поліція дізнавалися про їхню мету, одразу вживали заходів, щоб протидіяти їхній діяльності. Новопризначених пресвітерів і дияконів місцева влада своїм «адміністративним» наказом переводила з місця на місце, не дозволяючи їм надовго оселитися в жодному окрузі. Списки з іменами братів часто вилучала поліція, і, маючи їх у руках, влада будь-якої миті могла схопити будь-кого, кого підозрювала, та звинуватити його або її у відступництві від Православної церкви. Десятки штундистів кидали до в'язниці лише за те, що їхні імена були в цих списках. Та попри всі намагання придушити штундизм і безперервне зривання планів його лідерів, дивовижний селянський рух зростав і міцнів протягом усіх років до 1880-го; із сум'яття й безладу, в які їх занурили як власна необізнаність, так і ворожість уряду, поступово постала досить добре організована й згуртована Церква: її окремі частини підтримували тісний зв'язок між собою, і всі вони діяли разом із прийнятною злагодженістю. Нам не відомо про жодне суперництво серед лідерів. Хоча, як і слід було очікувати, у погляди проникали певні відтінки й розбіжності, хоча брати в Бессарабії, наприклад, не мали цілковитої згоди з братами в Києві та Херсоні, вони ніколи й не думали відмовляти одне одному у своїй прихильності чи відкидати служіння тих, хто, відрізняючись від них у другорядних питаннях, усе ж дотримувався великих основоположних доктрин їхньої спільної протестантської віри. Можливо, ще серйозніший поділ у лавах протестантів спричинила поява серед них баптистських проповідників. Штундизм, яким ми його знаємо тепер, складається з двох великих течій: одна визнає хрещення немовлят, інша — хрещення дорослих. Про російських баптистів у зв'язку з цим рухом ми вперше чуємо вже 1865 року. Вони були духовними дітьми німецьких баптистів Пріцкау, Вілера та інших. Перші навернені були малопомітними людьми, які не відіграли помітної ролі в подальшій історії руху; але невдовзі до баптистів приєдналися інші, впливовіші люди, яких, безперечно, приваблювали суворіші правила та більш вороже й войовниче ставлення до Православної церкви. Першими серед них були Балабан із Херсона та Капустинський із Києва. Іншими, хто приєднався до них і справив на них великий вплив, були Зімбал із Карлівки та Трофим Хлистун — люди, що вели святе життя, молилися в тиші, а їхнє життя було проповіддю без слів. Хлистун, однак, не завжди був тихим. Коли він того хотів, то був надзвичайно сильним оратором і між 1870 та 1875 роками провів чимало корисного євангелізаційного служіння по всій Південній Росії. Ті, хто чув його проповіді, розповідають про його великий ораторський хист, про те, як він захоплював слухачів пристрасним поривом або спонукав до молитви, подяки або бунту, до найвищих вершин духовного екстазу або до найглибших низин приниження.[1] Годі сумніватися, що баптистський рух був безсумнівною перевагою для штундизму. Він багато зробив для того, щоб звичайний російський протестант набув більшого внутрішнього стрижня. Доти, доки баптист рішуче не виступив проти Православної церкви та всіх її розбещень і осквернень, штундист задовольнявся дипломатичним лавіруванням між своєю новою і старою вірою. Побоюючись образити когось і накликати на себе неприємності, він обрав саморуйнівну лінію поведінки й спосіб мислення — зовнішню відповідність православ'ю та внутрішню зневагу до нього, — що нищила будь-який справжній духовний поступ. Баптисти повстали, і саме їхній принциповості в цьому питанні штундизм завдячує своїм нинішнім високим становищем. Німецьким баптистам, таким як Вілер, Пріцкау, Беккер та Онкен із Гамбурга, штундисти глибоко завдячують: очистивши їх від плями удавання, вони також значною мірою сприяли тому, щоб надати сильнішим і суворішим елементам руху цілком упорядкованого вигляду. Баптистське крило штундистів, безперечно, є найкраще організованим і забезпеченим. Але якщо спочатку німецькі баптисти були такими дружніми й співчутливими, то глибоко прикро, що останнім часом, коли буря та лихоліття переслідувань однаково обрушилися на обидві частини російських братів, німці навмисно трималися осторонь. Упевнені у своєму праві поклонятися Богові по-своєму, вони виявили брак співчуття до своїх російських одновірців. Сподіваємося, вони більше не даватимуть підстав для цього докору й тепер докладуть зусиль, щоб здобути для своїх російських братів те, чим самі користуються. Вони є потужною спільнотою, і їхня очевидна байдужість під час недавніх переслідувань навряд чи робить їм честь.