CHAPTER XIV. PRESENT CONDITION AND FUTURE PROSPECTS . РОЗДІЛ XIV. СУЧАСНИЙ СТАН І МАЙБУТНІ ПЕРСПЕКТИВИ. Ми вже дійшли до завершення цих нарисів, що описують історію, розвиток і внутрішнє життя, мабуть, найвидатнішого релігійного руху від часів Реформації. Від його перших витоків, рівно тридцять п’ять років тому, у незначній німецькій колонії, від навернення російського селянина Оніщенка, насіння місцевого протестантизму пустило міцне коріння й розрослося вшир і вгору могутнім деревом. Ми простежили перебіг цього дивовижного руху від села до села й від губернії до губернії, від того знаменного дня, коли світло осяяло простого селянина з Основи, і дійшли до часу, коли могли нарахувати його прихильників чверть мільйона. Справді, визначаючи чисельність штундистів у таку кількість, ми, цілком імовірно, її занизили. М. Далтон, лютеранський священнослужитель, який тривалий час жив у Санкт-Петербурзі й чиї знання про релігійні рухи в Росії надзвичайно великі, стверджує, що їх налічується два мільйони. Але, оцінюючи силу й масштаби започаткованого ними руху в Росії, слід зважати не лише на фактичну кількість тих, хто сповідує штундизм. Ідея, що вперше оселилася в думках і душах кількох селян Херсонської губернії, хоча її розвиток і зростання завжди супроводжувалися переслідуванням найганебнішого штибу, тепер здобула своє перше визнання; хоча її прихильників зневажають і висміюють, їхня віра стала предметом народних обговорень і значною мірою заволоділа думками широких мас. Порівняно з величезним населенням Російської імперії кількість штундистів — чи то два мільйони, чи лише чверть мільйона — незначна; але дух штундизму поширився й досі поширюється в краях, настільки ультраправославних, наскільки цього міг би бажати найзапекліший грецький церковник, і поволі, але невпинно заквашує всю масу. Якщо замислитися, яким обіцяє стати релігійне життя Росії, і порівняти його з тим, яким воно було чверть століття тому, ми мусимо дякувати штундизму за зміну становища. Ще залишається величезний простір для реформ — справді, лише краю цієї проблеми торкнулися; але те небагато, що зроблено, значною мірою стало можливим завдяки новому духові, який благочестиві читачі Біблії південних степів допомогли вдихнути в національні настрої. У світлі відродження штундизму невдовзі стало очевидно, що старе сільське духовенство цілком нездатне впоратися зі здоровим духом допитливості, що панував навколо; невдовзі помітили, що воно розбещене, невігласе й корисливе; стало видно, що церковні богослужіння проводяться так, що кращого годі й бажати, а відсутність проповіді є серйозним злом, яке треба усунути; відчувалося, що сільські школи потребують докорінного оновлення; Церква поступово усвідомила, що треба щось зробити для збереження святості суботи; місцева влада почала вважати благочестивим обов’язком зменшити прокляття пияцтва, яке завдавало селам такого спустошення. Ось деякі з ідей, пробуджених штундистами, що пішли колами й хвилями у віддалені краї імперії, де про штундизм ніколи й не думали. А якщо звернутися до інших інакодумних спільнот у Росії, особливо до тих, що на початку своєї історії вирізнялися духовним життям, на відміну від інакодумців, чиє інакомислення стосувалося лише обряду, то ми побачимо, що штундисти були не просто впливовими — вони буквально відродили ці спільноти. Голоси мучеників-штундистів із їхніх в’язниць і місць заслання в Сибіру та на Кавказі, а також терплячий героїзм їхнього життя серед найжорстокіших переслідувань, сколихнули такі секти, як молокани, подібно до того, як сурмовий поклик пробуджує солдата. Однак неможливо зробити більше, ніж лише згадати деякі прямі й непрямі зусилля цього великого руху. І сам уже згаданий факт, що люди всіх станів у різних частинах імперії розважливо говорять про штундистів і обговорюють їхні своєрідні погляди, може зробити набагато більше для наближення бажаного дня свободи, ніж найкрасномовніші заклики на захист свободи, звернені до царя чи Святійшого синоду. Нині, здається, мало ознак настання того світлого дня. Переслідування ще ніколи не лютувало так жорстоко, як тепер; стан терору ще ніколи не був таким жалюгідним. У селах, населених штундистами, кишать поліціянти з рисячим зором, священики й православні місіонери, хитрі, мов лиси. Їхня мета не є таємницею — витоптати будь-який слід інакомислення, де б воно не з’явилося. Ми вже описували їхні огидні дії й бачили, що для виконання їхньої огидної програми вони не гребують нічим. Штундисти значною мірою охоплені панікою й дезорганізовані, і якщо вважати їхній нинішній стан ознакою того, що буде, коли вогонь переслідувань не згасне, то перспективи російського протестантизму досить похмурі. Але чи триватиме переслідування? Уже помітні ознаки того, що держава втомлюється виконувати роль муштрового сержанта Церкви. Вона починає відчувати, що гіркий крик Церкви про світську допомогу є не чим іншим, як визнанням її безсилля, і що будь-які подальші поступки фанатизму та бездарності духовенства можуть призвести до того, що стражденні протестанти будуть оточені ореолом мучеництва, а народ відвернеться від співчуття до Церкви. Церква, можливо, на якийсь час і досягне успіху, але ми знаємо, що, закликаючи світську владу на допомогу, вона шукає підтримки саме там, союз із чим породив більшість її труднощів. А які перспективи штундистів як Церкви? Не може бути жодного сумніву, що в цій спільноті є величезний потенціал місіонерської ревності, нині стримуваний драконівськими заходами поліції та духовенства. Хочеться вірити, що ця стримувана енергія рано чи пізно значною мірою знайде вихід і що на штундизм іще чекає славне майбутнє. Але серйозне питання полягає ось у чому: чи є переслідування, якого нині зазнають штундисти, очищувальним вогнем — чи навпаки? Чи вийде молода протестантська Церква зі своїх випробувань із достатньою життєвою силою і вибілена у вогні, чи нескінченні богословські чвари та розпад Церкви на ворогуючі угруповання — сумні наслідки переслідування — остаточно не спрямують енергію провідників у русла, відмінні від поширення віри? Зі свого боку, ми вважаємо, що за майбутнє штундизму мало підстав побоюватися, якщо тільки він буде вірний сам собі та своїм благородним ідеалам. Нині він проходить через вогненні випробування як ззовні, так і зсередини; але він має власний геній і власну місію, і ми віримо, що за сприятливої нагоди в майбутньому він породить таких же мужніх захисників, як ті, хто нині перебуває у в’язницях і на засланні. Його сила — в істинній євангельській звістці та в щирості й пристрасті її посланців. Усі ми сподіваймося й молімося, щоб перемоги минулих тридцяти років зблякли перед перемогами найближчого майбутнього і щоб швидко наближався день, коли могутня імперія, сіллю якої є штундисти, буде приведена до того, щоб шукати й служити Царству Божому та Його праведності. ЛОНДОН: W. SPEAIGHT AND SONS, ДРУКАРІ, ФЕТТЕР-ЛЕЙН.