CHAPTER XIII. SERVICES. РОЗДІЛ XIII. БОГОСЛУЖІННЯ. ; та й узагалі нерідко там немає жодного обладнання чи меблів, які ми звикли пов’язувати з відправленням богослужіння. Бідність, простота, суворість — ось характерні риси місця зібрання штундистів. Це вибілена, бездоганно чиста кімната; на стінах, можливо, висять на картоні два чи три тексти зі Святого Письма; в одному кінці кімнати стоять маленький стіл і табурет для проповідника — стіл накритий білою скатертиною; для громади розставлено кілька грубих лав і табуретів; підлога земляна; дах тримається на плетиві й необтесаних кроквах. Це кімната в селянській хаті, звільнена від постелі, молочного начиння чи мішків із зерном і позичена братам щонеділі вранці для їхнього богослужіння. Штундистські зібрання не проводяться в приміщеннях, спеціально призначених для цього На столі лежать Новий Заповіт і збірка гімнів. Збірка гімнів — одна з трьох: «Голос віри», «Радісні пісні Сіону» або «Духовні пісні». З огляду на те, що ми вже розповіли про богослов’я штундистів, наші читачі очікуватимуть, що читання та вивчення Нового Заповіту становлять головну частину звичайного богослужіння. Рідко буває, щоб розділ читали без супровідного коментаря, що має чималу екзегетичну цінність. Але хоча читання й пояснення Святого Письма є важливою частиною богослужіння, спів їхніх своєрідних гімнів навряд чи можна назвати другорядним. Малороси, серед яких Новий протестантизм знайшов найбільше прихильників, надзвичайно люблять музику; більшість із них має чудовий голос і гостре відчуття гармонії. Гімн за гімном лунає, і сторонні, які побували на штундистських співочих богослужіннях, одностайно хвалять їхню дієвість і просту, прекрасну манеру виконання більшості гімнів. Чимало «Радісних пісень» та інших гімнів, уживаних на зібраннях штундистів, є більшою чи меншою мірою грубими перекладами з німецьких та англійських оригіналів, особливо зі збірки пана Сенкі. Ті ж, що мають російське походження, по-своєму є надзвичайно своєрідними творами й заслуговують на більшу увагу, ніж їм досі приділяли. Один із них, зокрема, — гімн Святому Духові, для якого ми мусимо знайти місце. Він також грубий, і, мабуть, надто екстатичний для холодних західних натур; безперечно, це твір якогось неписьменного селянина. О Святий Духу, моє світло! Нехай Твої промені осяють мою душу, Ти — обіцяний Христом. Я навіки буду з Тобою. О Святий Духу, мій Боже! Зміцни мене Своєю силою, Віддали мої приховані гріхи й даруй мені радість. Ти — мій сьогодні. О Святий Духу, моя радість! Оборони мене Своєю силою. Оборони мене від моїх власних діл. Ти — мій навіки. О Святий Духу, моя любов! Перебувай зі мною цієї ночі, Підкори в мені князя цього світу, Заради Твоєї любові. Амінь. Штундисти моляться навколішки. Їхні молитви довгі, часто сповнені повторень і рідко бувають без сліз. Їхня постава під час молитви виражає найглибшу покору перед Богом, а також невпинне самоіспитування й самоприниження. Здається, вони вважають, що скорбота за гріх має бути головним предметом молитви. Рідко в їхніх публічних молитвах чути ноту вдячного визнання Божих милостей. Уся радість їхнього християнського досвіду, його запал і екстаз знаходять вираз у їхніх гімнах; їхня покора, їхня глибока пригніченість — у молитвах. М. Комаров, відомий письменник, який писав про штундистів, так описує зібрання, на якому був присутній. Це досить точний опис, і його можна вважати характеристикою звичайного зібрання. «Коли сектанти збиралися, вони вітали одне одного словами: “Як ви, брате чи сестро?”, потискаючи руки; чоловіки цілували чоловіків, а жінки — жінок. Якщо присутній баптист, він лише потискає руку. Після взаємних привітань вони сідали: чоловіки з одного боку, жінки — з іншого. . . . Потім пресвітер сідав за стіл і, звертаючись до громади, казав: “Ми відкриємо зібрання в ім’я Ісуса Христа співом гімну номер———”. Пресвітер починав мелодію. Коли спів закінчувався, пресвітер брав Новий Заповіт і, вибравши розділ, читав та пояснював його. Зазвичай обирали уривок, більшою чи меншою мірою пов’язаний із гімном, який щойно співали. Щойно пресвітер закінчував свої пояснення, він питав присутніх, чи мають вони що додати до його зауважень. Ті, хто бажав, користувалися цією нагодою, щоб висловити свої погляди. Жінкам не дозволено пояснювати Святе Письмо на публічних зібраннях. Після додаткових молитов і співу гімнів зібрання завершувалося тим, що пресвітер повторював молитву Господню». У штундистів заведено залишатися разом ще близько години після богослужіння. Це своєрідне спілкування, під час якого вони обговорюють господарські справи та інші питання, що їх цікавлять. Новини переходять від одного до іншого, і кожен, хто має газету або листа від якогось брата з в’язниці чи заслання, читає його вголос. Щодо хрещення та Вечері Господньої, то в способах її відправлення штундистами немає нічого, що вимагало б особливих зауваг: російські протестанти перейняли простий обряд західних євангельських церков. Шлюбне богослужіння у штундистів, однак, є по-своєму унікальною подією й заслуговує на опис. У призначений день батьки нареченого запрошують до свого дому пресвітера, родичів і друзів. Коли всі гості збираються, батьки приводять юнака й дівчину до пресвітера, якому повідомляють, що молоді люди, які стоять перед ним, бажають узяти шлюб. Потім пресвітер сідає за стіл і просить наречену та нареченого стати перед ним. Спочатку він звертається до нареченої. «Ти, дівчино, чи з власної волі береш шлюб із цим юнаком, чи хтось тебе змушує — батьки або якийсь родич?» Дівчина відповідає: «Це моє власне вільне бажання». «А чи любиш ти цього юнака?» «Я люблю його». «І чи любитимеш ти його та піклуватимешся про нього, коли він постаріє й занедужає?» «Любитиму», — відповідає вона. Потім пресвітер ставить нареченому ті самі запитання, і, коли отримує задовільні відповіді, читає гімн № 84 із «Духовних пісень». Цей гімн, насправді молитва, містить приблизно такі слова: «Ти, Господи, за шість днів створив видимий світ. Ти створив людину й побачив, що недобре їй бути самій. Для неї Ти створив жінку, благословив їхній любовний союз і звелів їм бути плідними, множитися та наповнювати землю. І тепер ці двоє, що стоять перед Тобою, бажають Твого благословення для свого союзу. Благослови їх, Господи; благослови їхнє подружнє життя. Зроби їх щасливими й святими, як були наші прабатьки в раю». Потім нареченим велять поцілувати одне одного й узятися за руки. Обряд завершено.[7] Похорон у штундистів зазвичай є дуже вражаючим богослужінням. Коли тіло покладено в труну, друзі покійного стоять поруч, а пресвітер читає величні вірші з 1-го послання до Коринтян, розділ XV, що починаються словами: «Не всі ми заснемо, але всі перемінимося». Потім труну виносять із дому, і біля дверей роблять паузу, поки співають один чи два куплети відповідного гімну. Дорогою до могили пресвітер іде безпосередньо за труною, тримаючи в руках розгорнутий Заповіт. За ним ідуть чоловіки, а за ними — жінки. Чоловіки йдуть із непокритими головами, хоч би якою була погода. Біля могили пресвітер повільно промовляє: «Істинно, істинно кажу вам: якщо пшеничне зерно, впавши в землю, не помре, то залишиться одне; а якщо помре, то принесе багато плоду. Хто любить своє життя, той губить його; а хто ненавидить своє життя в цьому світі, той збереже його для вічного життя». Після цього виголошують коротку промову, і тіло опускають у могилу. Могил штундистів не позначають ні хрестами, ні надгробками, а останнім часом їм не дозволяють ховати своїх померлих на освяченій землі.