CHAPTER XII. POLITICO-SOCIAL IDEAS. РОЗДІЛ XII. ПОЛІТИКО-СОЦІАЛЬНІ ІДЕЇ. Це не лише хата штундиста та вигляд його дружини й дітей свідчать, наскільки він сприйнятливий до впливу сучасного духу часу. Якщо ми дослідимо промислове життя тих штундистів, які не є хліборобами й тому вільні впроваджувати вдосконалення давніх методів праці, то одразу помітимо різницю між новою та старою школою. Штундист вирізняється сприйнятливістю, тоді як православний селянин фанатично тримається звичаїв своїх батьків. І навіть у суто землеробських громадах, де для нових методів найменше простору і де за будь-яким відхиленням від усталених норм та давніх звичаїв пильно стежать, штундист усвідомлює безглуздість російської общинної системи землеволодіння й общинної системи сівозміни; він прагне поліпшити свій наділ, шукає кращого реманенту, більшого порядку, менш марнотратної системи. Наслідуючи німців із їхніми квітучими маленькими ділянками фруктових садів і квітників, він намагається очистити подвір’я довкола своєї хати, виполоти бур’яни в саду, посадити дерева для затінку, користі й краси, виростити прості квіти, які тішитимуть серця його дітей та жінок. Надійні свідки, які подорожували змішаними православно-штундистськими селами Херсонської губернії, запевняли нас, що майже всюди штундисти намагаються в такий спосіб, як ми описали, зробити своє оточення менш занедбаним на вигляд, прикрасити своє тяжке життя простими гарними речами. Ніщо у штундистах не вражає так, як увага, яку вони приділяють здобуттю знань із читання та письма. Попри спроби, зроблені останніми роками для поширення серед російських селян початків освіти, сумний факт залишається фактом: імовірно, не більш як десять відсотків із них уміють читати й писати. Православний селянин, як правило, не вважає ганьбою своє невміння читати. Він нічим не гірший за свого сусіда, а навіть якби й умів читати, то яка з цього була б йому користь? Перед ним не відкрито жодної кар’єри. У нього немає книжок чи газет і немає бажання ними володіти. У штундистів усе зовсім інакше. Мірилом для нього є не його російський сусід; найімовірніше, він порівнює себе з німецьким колоністом. Звільнившись від ярма Церкви, з божественно просвітленим розумом, він шукає поживи й підкріплення. Божі одкровення містяться в книжці, яку він тримає в руках; його святий обов’язок і найбільша втіха — пізнавати їх, і він пам’ятає, що, залишаючись у темряві, не може навчати інших. Коли його можливості це дозволяють, він читає все підряд. Ми знаємо кількох штундистів, які мають від п’ятдесяти до ста томів — переважно, звісно, книжки релігійного характеру, але також кілька видань про подорожі, історію та елементарні науки. Мабуть, буде перебільшенням сказати, що більшість штундистів мають чіткі уявлення про цивільне управління та взаємні обов’язки правителів і підданих. Їх часто звинувачують у нелояльності, а також в анархізмі. У цих звинуваченнях немає й тіні підстав. Вони — віддані сини Росії, і їхня відданість не менша лише тому, що вони бачать так багато серйозних вад в управлінні своєю країною і моляться про їхнє виправлення. У країні, де пресу тримають у покорі, де цензор всемогутній, де навіть православний священнослужитель не наважується виголосити одну зі своїх безбарвних промов, не подавши її спочатку начальству на затвердження, сміливість штундиста ставити під сумнів вади, на які ні преса, ні священник не наважуються навіть натякнути, зацікавлені особи легко виставляють як кричущу нелояльність до царя й вітчизни. Але навіть якщо прийняти за правду найгірше з того, що говорять про них їхні вороги, чого це все варте? Підбурювані своїми супротивниками до різких відповідей, штундисти досить часто накликали на себе неприємності, бо їхні гарячі, а часом і перебільшені висловлювання зараховували до вини всієї громади. Визначні поборники православ’я копітливо збирали поодинокі приклади таких необачних висловлювань, щоб завдати смертельної шкоди новому протестантизму, якого вони цілком обґрунтовано бояться. Привертаючи увагу громадськості до цих спалахів, вони прагнули виправдати нинішню політику переслідувань уряду. Ми, твердять вони, боремося з небезпечною групою комуністів та анархістів, які прагнуть зруйнувати найвеличніші й найсвятіші установи країни. Можливо, не слід оминути цей аспект нашої теми, не звернувши уваги на кілька суспільних доктрин, які вороги приписують штундистам. Так ми зможемо побачити їх із погляду переслідувача, а крім того, зважаючи на всі перебільшення у викладі, матимемо змогу побачити проблиск того, що визріває у свідомості штундистів. Автор у Катеринославському єпархіальному віснику стверджує, що штундисти за кожної нагоди намагаються переконати своїх слухачів: «Усі люди мають бути вільними панами», а двома головними принципами держави мають бути рівність і свобода її громадян. М. Чепурні, пишучи на цю тему, : «Замість усунених православних доктрин штундисти дають нам доктрини, у яких ми не можемо виявити ні повноти, ні точності, ні ясності, ні системи. Руйнуючи існуючу суспільно-політичну будову російського життя, вони тішать себе заміною її утопіями. Їхні лідери, можливо, досягнуть успіху в розвитку негативного боку свого вчення, адже руйнувати незрівнянно легше, ніж будувати».Недєлії каже: «Штундисти шанують лише Христа; тільки Христа слід вважати Старшим Братом — усі інші люди рівні». Орган Херсонської духовної консисторії наводить таку думку лідера штундистів Нікіта Пухового — очевидного соціаліста: «Із руйнуванням чинного ладу все стане спільним; крамниці та склади, де зберігаються шовкові та інші товари, будуть відкриті для всіх, і кожен, хто захоче, зможе безплатно взяти те, що йому до вподоби». Очевидно, що думка про справедливіший розподіл землі країни вже пустила коріння у свідомості чималої кількості штундистів. М. Знатчко-Яворський, видатний економіст і землевласник Херсонської губернії, описує комуністичні ідеї, які, за його твердженням, панують серед протестантів в околицях його маєтків. «Ісус Христос страждав, — кажуть вони, — за весь людський рід, отже, Його любов до всіх була однаковою. З цього випливає, що блага цього світу слід порівну розподілити між людьми; а оскільки власність і земля є такими благами, то їх слід порівну поділити між усіма живими людьми». Автор у вкладає в уста штундиста такі слова: «У поті чола свого їстимеш хліб, — каже Господь. Нехай їсть лише той, хто працює. Але оскільки людина не може своєю працею створити, наприклад, землю, воду, скелі, тварин, рослини, які є витворами Божих рук, то виходить, що люди не мають права вважати ці речі своєю приватною власністю. Це Божі дари, Божі благословення. Землю слід ділити відповідно до потреб людей». Інший автор, М. Рождественський, який зробив більше за будь-кого іншого для широкого поширення найхибніших уявлень про штундистів, так підсумовує їхні суспільні та політичні погляди Ми можемо прочитати між рядками всього цього просте прагнення до істини або, у найгіршому разі, глибоке невдоволення чинним ладом. Лише в Росії такі погляди могли вважатися ганебними й злочинними, а їхніх носіїв могли піддати громадському остракізму та жорстокому покаранню. Ми, звісно, можемо сподіватися й молитися, щоб над тією цілковито зануреною в пітьму землею настав світліший день; нині ми не бачимо навіть проблиску світла. А може, темрява, що нині нависла над Росією, — це темна година перед світанком?